Чим лікувати цистит у дитини

діагноз цистит

– Причини виникнення циститу в дітей

– Класифікація циститів

– Симптоми циститу в дітей

– Діагностика циститу

– Лікування циститу в дитини

– Профілактика циститу

Цистит у дітей – це сечова інфекція, що викликає запалення слизової оболонки та підслизового шару сечового міхура. Захворювання протікає з болями та різзю при сечовипусканні, частими позивами з виділенням малих порцій сечі, нетриманням сечі. В дітей молодшого віку нерідко відзначається інтоксикація та лихоманка. Діагностика циститу в дітей передбачає дослідження сечі (загального аналізу, бакпосів, двохстаканної проби), проведення УЗД сечового міхура, при хронічному циститі – цистоскопії. В процесі лікування циститу в дитини призначається дієта і посилений питний режим, медикаментозна терапія (уросептичні, антибактеріальні, спазмолітичні засоби), фітотерапія.

Цистит в дитини – це найбільш часта інфекція сечовивідних шляхів, що зустрічається в практиці педіатрії та дитячої урології. Захворювання поширене серед дітей будь-якого віку і статі, проте в 3-5 разів частіше зустрічається у дівчаток дошкільного та молодшого шкільного віку (від 4 до 12 років). Висока захворюваність дівчаток циститом пояснюється особливостями будови жіночої сечовидільної системи: наявністю широкої і короткої уретри, близькістю анального отвору, часті інфекції зовнішніх статевих органів та ін. Цистит в дитини може протікати в ізольованій формі або поєднувати такі інфекції, як цистоуретрит, цистопієлонефрит.

Причини виникнення циститу в дітей

Для розвитку циститу в дитини необхідні наступні умови: бактеріальна забрудненість сечового міхура, порушення його анатомічної структури і функції. Нормальне очищення сечового міхура від мікрофлори відбувається при його регулярному опорожненні за допомогою сечі. Слизова оболонка сечового міхура має стійкість до інфекції завдяки активності периуретральних залоз, що виробляють слиз, та місцевих чинників імунологічного захисту (секреторному імуноглобуліну А, інтерферону, лізоциму та ін.). Анатомічна цілісність епітелію, функціональна повноцінність детрузору, відсутність морфологічних змін сечового міхура і його регулярне спорожнення забезпечують високий ступінь захисту від інфекції, а при слабкості однієї з ланок легко розвивається в дітей цистит.

Найчастіше в бактеріологічних посівах сечі при циститі в дітей висіваються уропатогенні штами кишкової палички; в меншій кількості випадків – клебсієла, протей, епідермальний стафілокок, синьогнійна паличка, мікробні асоціації. У чверті випадків при циститах діагностично значуща бактеріурія не визначається. Роль вірусів в етіології циститу залишається не вивченою (за винятком геморагічного циститу). Тим не менш, загальновизнаним у середовищі урологів є факт того, що збудники парагрипозної, аденовірусної, герпетичної та інших вірусних інфекцій призводять до порушення мікроциркуляції в сечовому міхурі та створюють сприятливий фон для подальшого розвитку бактеріального запалення.

Чим лікувати цистит у дитини

У дітей найчастіше зустрічаються цистити, викликані хламідіями, мікоплазмами, уреаплазмами. В таких випадках, як правило, зараження відбувається при наявності хламідіозу у батьків, недотриманні гігієнічних норм, відвідуванні саун, басейнів і т.п. Специфічні гонорейні та трихомонадні цистити більш характерні для дорослих або підлітків, що живуть статевим життям. Цистити грибкової етіології зустрічаються в дітей з імунодефіцитом, аномаліями розвитку сечостатевої системи, для лікування яких тривалий час застосовуються антибіотики.

Проникнення збудників інфекції в сечовий міхур може відбуватися низхідним (з нирок), висхідним (з уретри та аногенітальної зони), лімфогенним (з інших тазових органів), гематогенним (з віддалених септичних вогнищ), контактним (через пошкоджену стінку сечового міхура) шляхами. Порушення природного процесу самоочищення сечового міхура може розвиватися при рідкому або неповному сечовипусканні (частіше при нейрогенному сечовому міхурі), міхурово-сечовідному рефлюксі, стриктурах уретри, фімозі у хлопчиків, дивертикулах сечового міхура. Факторами ризику розвитку циститу в дитини служать дисметаболічні нефропатії, сечокам’яна хвороба, чужорідні тіла сечового міхура, інвазивні дослідження в урології (цистографія, цистоскопія), лікуванні нефротоксичними лікарськими засобами (цитостатиками, сульфаніламідами). Бактеріальній інвазії сечового міхура сприяють дисбактеріоз в дитини, гельмінтози, внутрішньоутробні інфекції, гінекологічні захворювання у дівчаток (вульвіти, вульвовагініти), гнійно-запальні процеси (омфаліт, ангіна, абсцедуюча пневмонія, стафілодермія).

Певна роль у патогенезі циститу відводиться і таким ендокринними порушенням, як цукровий діабет, гіповітаміноз, зміни pH сечі, вплив фізичних факторів (переохолодження, радіація), порушення правил особистої гігієни.

Класифікація циститів

Загальноприйнято класифікувати цистити у дітей за способом перебігу, формою, морфологічним змінами, поширеністю запального процесу та наявностістю ускладнень.

За способом перебігу зустрічаються гострі та хронічні цистити. Гострий цистит в дитини протікає із запаленням слизового та підслизового шарів. Він може супроводжуватися катаральними або геморагічними змінами стінки. При хронічному циститі в дитини морфологічні зміни стосуються м’язового шару та можуть носити бульозний, гранулярний, флегмонозний, гангренозний, некротичний, інтерстиціальний, інкрустуючий, поліпозний характер.

За формою розрізняють первинні (виникають без структурно-функціональних змін сечового міхура) та вторинні цистити, що виникають на тлі неповного випорожнення сечового міхура внаслідок його анатомічної або функціональної неповноцінності.

З урахуванням поширеності запальних змін цистити в дітей діляться на вогнищеві та дифузні (тотальні). При залученні шийки сечового міхура говорять про шийковий цистит, а при локалізації запалення в області трикутника Ллє – про розвиток тригоніту.

Цистити в дітей можуть протікати в неускладненій формі або супроводжуватися розвитком міхурово-сечовідного рефлюксу, пієлонефриту, уретриту, парациститу, перитоніту, склерозу шийки сечового міхура та ін.

Симптоми циститу в дітей

Клініка гострого циститу характеризується швидким розвитком і бурхливим протіканням. Головним проявом гострого запалення служить сечовий синдром, що супроводжується імперативними позивами до сечовипускання, які виникають кожні 10-20 хвилин. Дизуричні розлади пов’язані з підвищеною рефлекторною збудливістю сечового міхура і роздратуванням нервових закінчень. Діти скаржаться на болі в надлобковій області, які іррадіюють в промежину, посилюються при пальпації живота та незначному наповненні сечового міхура.

Сам процес сечовипускання є ускладненим, сеча виділяється невеликими порціями, викликаючи різь та болі. Нерідко при циститі в дитини виникають помилкові позиви до сечовипускання або нетримання сечі. При закінченні сечовипускання відзначається термінальна гематурія (виділення декількох крапель крові).

У дітей грудного та раннього віку цистит може проявлятися загальним занепокоєнням (посилюється при сечовипусканні), плачем, відмовою від їжі, збудженням або млявістю, підвищенням температури тіла до фебрильних значень. Іноді виникає спазм зовнішнього сфінктера уретри та рефлекторна затримка сечовипускання.

Якщо сечу дитини зібрати в скляну посудину, то можна помітити зміну її забарвлення та прозорості. Вона стає каламутною, нерідко темною, містить осад і пластівці, іноді неприємно пахне. При геморагічному циститі в дітей внаслідок гематурії сеча набуває кольору «м’ясних помиїв».

При гострому циститі зазвичай самопочуття дитини покращується через 3 – 5 днів, а через 7 – 10 днів діти повністю одужують.

Хронічний цистит в дитини, як правило, є вторинним по формі. Симптоми запалення посилюються під час загострення циститу і зазвичай представлені прискореним сечовипусканням, дискомфортом внизу живота, нічним та денним нетриманням сечі.

Діагностика циститу

Основу діагностики циститу в дітей становить комплекс лабораторних досліджень, що включає загальний аналіз сечі, бактеріологічний посів сечі на флору, визначення pH сечі, проведення двохстаканної проби. Зміни сечі характеризуються лейкоцитурією, гематурією різного ступеня вираженості, присутністю великої кількості слизу та перехідного епітелію, бактеріурією. Найчастіше забір сечі для мікробіологічного дослідження проводиться при вільному сечовипусканні (після туалету зовнішніх статевих органів та очищення препуціального мішка у хлопчиків), однак при гострій затримці сечі доводиться вдаватися до катетеризації сечового міхура.

При циститі проводиться УЗД сечового міхура з оцінкою стану детрузору до і після мікції. Ехоскопічно зазвичай виявляється потовщення слизової сечового міхура і велика кількість ехонегативних включень.

Проведення цистографії та цистоскопії призначається тільки при хронічному циститі в період стихання запалення. Основною метою досліджень є виявлення ступеня та характеру зміни слизової. У проведенні діагностичного пошуку беруть участь педіатр і дитячий уролог.

Гострий цистит у дітей слід диференціювати з гострим апендицитом, парапроктитом, пієлонефритои, пухлинами сечового міхура, гінекологічною патологією. З цією метою план обстеження може включати консультації дитячого хірурга та дитячого гінеколога.

Лікування циститу в дитини

Для зменшення дизуричних явищ на гострій стадії циститу дитині необхідний повний спокій та постільний режим, сухе тепло на область сечового міхура, теплі «сидячі» ванночки з відварами лікарських трав (при температурі + 37,5 градусів). При циститі дітям рекомендується молочно-рослинна дієта, виключення подразнюючої їжі (гострих, пряних страв, спецій), збільшення питного режиму на 50% від звичайної норми за рахунок вживання слаболужних мінеральних вод, морсів, компотів та ін. Посилене водяне навантаження при циститі сприяє збільшенню діурезу і вимиванню з сечового міхура бактерій та продуктів запалення.

Медикаментозна терапія включає прийом спазмолітиків, уроантисептиків, та фізіотерапію. Для етіотропної протимікробної терапії циститу в дітей застосовуються такі антибіотики, як захищені пеніциліни (амоксиклав, аугментин), цефалоспорини (зіннат, цеклор, тарацеф, цедекс), комбіновані сульфаніламіди (котримоксазол) з курсом лікування 7 днів та подальшим повторним бактеріологічним контролем.

Для зменшення больового синдрому використовується но-шпа, папаверин. На додаток до основного лікування при циститі призначається фітотерапія (настої ромашки, подорожника, звіробою, хвоща польового). Після стихання запалення за призначенням фізіотерапевта проводиться електрофорез, УВЧ, магнітотерапія на надлобковую область та ін.

Профілактика циститу

Гострий цистит у дітей зазвичай закінчується повним одужанням. Хронічні форми розвиваються у дітей, що мають анатомо-функціональні передумови для персистування інфекції. Профілактиці циститу також сприяє правильна гігієна статевих органів, дотримання режиму сечовипускання, лікування вогнищ інфекції, проведення дегельментизації, достатній прийом рідини, корекція обмінних порушень, виключення переохолоджень. Діти з хронічним циститом повинні регулярно оглядатись дитячим урологом та періодично здавати контрольні аналізи сечі.

Чим лікувати цистит у дитини

Источник

Цистит у детей – это мочевая инфекция, вызывающая воспаление слизистой оболочки и подслизистого слоя мочевого пузыря. Цистит у детей протекает с болями и резью при мочеиспускании, частыми позывами на горшок с выделением малых порций мочи, недержанием мочи; в младшем возрасте нередко отмечается интоксикация и лихорадка. Диагностика цистита у детей предполагает исследование мочи (общего анализа, бакпосева, двухстаканной пробы), проведение УЗИ мочевого пузыря, при хроническом цистите – цистоскопии. В процессе лечения цистита у детей назначается диета и усиленный питьевой режим, медикаментозная терапия (уросептические, антибактериальные, спазмолитические средства), фитотерапия.

Общие сведения

Цистит у детей – наиболее частая инфекция мочевыводящих путей, встречающаяся в практике педиатрии и детской урологии. Циститы распространены среди детей любого возраста и пола, однако в 3-5 раз чаще встречаются у девочек дошкольного и младшего школьного возраста (от 4 до 12 лет). Высокая заболеваемость девочек циститом объяснятся особенностями строения женской мочевыделительной системы: наличием широкой и короткой уретры, близостью анального отверстия, частыми инфекциями наружных половых органов и пр. Цистит у детей может протекать в форме изолированной или сочетанной инфекции (цистоуретрита, цистопиелонефрита).

Цистит у детей

Причины

Для развития цистита у ребенка необходимы следующие условия: бактериальная обсемененность мочевого пузыря, нарушение его анатомической структуры и функции. Возбудителями инфекционного цистита выступают следующие уропатогены:

Бактерии. Чаще всего в бактериологических посевах мочи при цистите у детей высеваются уропатогенные штаммы кишечной палочки; в меньшем числе случаев – клебсиелла, протей, эпидермальный стафилококк, синегнойная палочка, микробные ассоциации. В четверти случаев при циститах у детей диагностически значимая бактериурия не определяется.
Вирусы. Роль вирусов в этиологии цистита у детей остается до конца не изученной (за исключением геморрагического цистита). Тем не менее, общепризнанным в среде урологов является факт того, что возбудители парагриппозной, аденовирусной, герпетической и других вирусных инфекций предрасполагают к нарушению микроциркуляции в мочевом пузыре и создают благоприятный фон для последующего развития бактериального воспаления.
Специфическая флора. У детей встречаются циститы, вызванные хламидией, микоплазмой, уреаплазмой. В этих случаях, как правило, заражение происходит при наличии хламидиоза у родителей, несоблюдении гигиенических норм, посещении саун, бассейнов и пр. Специфические гонорейные и трихомонадные циститы более характерны для взрослых или подростков, живущих половой жизнью. Циститы грибковой этиологии встречаются у детей с иммунодефицитом, аномалиями развития мочеполовой системы, длительно получающих антибиотикотерапию.

Проникновение возбудителей инфекции в мочевой пузырь может происходить нисходящим (из почек), восходящим (из уретры и аногенитальной зоны), лимфогенным (из других тазовых органов), гематогенным (из отдаленных септических очагов), контактным (через поврежденную стенку мочевого пузыря) путями.

Факторами риска развития неинфекцинного цистита у детей служат дисметаболические нефропатии, лечение нефротоксичными лекарственными средствами (цитостатиками, сульфаниламидами и др.), аллергические заболевания.

Предрасполагающие факторы

Нарушение естественного процесса самоочищения мочевого пузыря может развиваться при:

редком или неполном мочеиспускании (чаще при нейрогенном мочевом пузыре у детей);
пузырно-мочеточниковом рефлюксе;
стриктурах уретры;
фимозе у мальчиков;
дивертикулах мочевого пузыря;
мочекаменной болезни;
инородных телах мочевого пузыря.

Определенная роль в этиопатогенезе цистита у детей отводится эндокринными дисфункциями (сахарному диабету), гиповитаминозам, изменению pH мочи, воздействию физических факторов (переохлаждения, радиации), нарушению правил личной гигиены. Бактериальной инвазии мочевого пузыря способствуют:

дисбактериоз;
кишечные инфекции;
гинекологические заболевания у девочек (вульвиты, вульвовагиниты);
гнойно-воспалительные процессы (омфалит у новорожденных, ангины, абсцедирующая пневмония, стафилодермии);
инвазивные исследования в урологии (цистография, цистоскопия и др.).

Патогенез

В норме очищение мочевого пузыря от микрофлоры происходит при его регулярном опорожнении с помощью тока мочи. Слизистая оболочка мочевого пузыря обладает устойчивостью к инфекции благодаря активности периуретральных желез, вырабатывающих слизь, и местным факторам иммунологической защиты (секреторному иммуноглобулину А, интерферону, лизоциму и др.). Т. о., анатомическая целостность эпителия, функциональная полноценность детрузора, отсутствие морфологических изменений мочевого пузыря и его регулярное опорожнение обеспечивают высокую степень защиты от инфекции, а при слабости одного из звеньев легко развивается цистит у детей.

Классификация

Общепринято классифицировать циститы у детей по течению, форме, морфологическим изменениям, распространенности воспалительного процесса и наличию осложнений.

По течению. У детей встречаются острые и хронические циститы. Острый цистит у ребенка протекает с воспалением слизистого и подслизистого слоев; может сопровождаться катаральными или геморрагическими изменениями стенки. При хроническом цистите у детей морфологические изменения затрагивают мышечный слой и могут носить буллезный, гранулярный, флегмонозный, гангренозный, некротический, интерстициальный, инкрустирующий, полипозный характер.
По форме. Различают первичные (возникающие без структурно-функциональных изменений мочевого пузыря) и вторичные циститы у детей (возникающие на фоне неполного опорожнения мочевого пузыря вследствие его анатомической или функциональной неполноценности).
С учетом распространенности. По локализации воспалительных изменений циститы у детей подразделяются на очаговые и диффузные (тотальные). При вовлечении шейки мочевого пузыря говорят о шеечном цистите, при локализации воспаления в области треугольника Льето – о развитии тригонита.

Циститы у детей могут протекать неосложненно или сопровождаться развитием уретрита, пузырно-мочеточникового рефлюкса, пиелонефрита, парацистита, склероза шейки мочевого пузыря и др.

Симптомы цистита у детей

Клиника острого цистита у детей характеризуется быстрым развитием и бурным течением. Главным проявлением острого воспаления служит мочевой синдром, сопровождающийся императивными позывами к мочеиспусканию, возникающими каждые 10-20 минут. Дизурические расстройства связаны с повышенной рефлекторной возбудимостью мочевого пузыря и раздражением нервных окончаний. Дети жалуются на боли в надлобковой области, которые иррадиируют в промежность, усиливаются при пальпации живота и незначительном наполнении мочевого пузыря.

Само мочеиспускание затруднено, моча выделяется небольшими порциями, вызывая резь и боль. Нередко при цистите у детей возникают ложные позывы к мочеиспусканию или недержание мочи; в конце акта мочеиспускания отмечается терминальная гематурия (выделение нескольких капель крови).

У детей грудного и раннего возраста цистит может проявляться общим беспокойством (усиливающимся при мочеиспускании), плачем, отказом от еды, возбуждением или вялостью, повышением температуры тела до фебрильных значений. У маленьких детей иногда возникает спазм наружного сфинктера уретры и рефлекторная задержка мочеиспускания.

Если мочу ребенка собрать в стеклянный сосуд, то можно заметить изменение ее окраски и прозрачности: моча становится мутной, нередко темной, содержит осадок и хлопья, иногда неприятно пахнет. При геморрагическом цистите у детей вследствие гематурии моча приобретает цвет «мясных помоев». При остром цистите обычно самочувствие ребенка улучшается на 3-5-й сутки, а через 7-10 дней дети полностью выздоравливают.

Хронический цистит у детей, как правило, является вторичным по форме. Симптомы воспаления усиливаются во время обострения цистита и обычно представлены учащенным мочеиспусканием, дискомфортом внизу живота, ночным и дневным недержанием мочи.

Диагностика

Основу диагностики цистита у детей составляет комплекс лабораторных исследований, включающий:

общий анализ мочи;
бактериологический посев мочи на флору;
определение pH мочи;
проведение двухстаканной пробы.

Изменения мочи при цистите у детей характеризуются лейкоцитурией, гематурией различной степени выраженности, присутствием большого количества слизи и переходного эпителия, бактериурией. Чаще всего забор мочи для микробиологического исследования производится при свободном мочеиспускании (после туалета наружных половых органов и очистки препуциального мешка у мальчиков), однако при острой задержке мочи приходится прибегать к катетеризации мочевого пузыря.

При цистите у детей проводится УЗИ мочевого пузыря с оценкой состояния детрузора до и после микции. Эхоскопически обычно обнаруживается утолщение слизистой мочевого пузыря и большое количество эхонегативных включений.

Проведение цистографии и цистоскопии показано только при хроническом цистите у детей в период стихания воспаления; основной целью исследований служит выявление степени и характера изменения слизистой. В проведении диагностического поиска участвуют педиатр и детский уролог.

Острый цистит у детей следует дифференцировать с острым аппендицитом, парапроктитом, пиелонефритом, опухолями мочевого пузыря, гинекологической патологией. С этой целью план обследования может включать консультации детского хирурга и детского гинеколога.

Лечение цистита у детей

Для уменьшения дизурических явлений в острой стадии цистита ребенку показан полный покой и постельный режим, сухое тепло на область мочевого пузыря, теплые «сидячие» ванночки с отварами трав (при температуре +37,5°С). При цистите детям рекомендуется молочно-растительная диета, исключение раздражающей пищи (острых, пряных блюд, специй), увеличение питьевого режима на 50% от обычной нормы за счет употребления слабощелочных минеральных вод, морсов, компотов и пр. Усиленная водная нагрузка при цистите у детей способствует увеличению диуреза и вымыванию из мочевого пузыря бактерий и продуктов воспаления.

Медикаментозная терапия при цистите у детей включает прием антибактериальных средств спазмолитиков, уроантисептиков. Для этиотропной противомикробной терапии цистита у детей применяются защищенные пенициллины (амоксициллин), цефалоспорины (цефуроксим, цефаклор, цефтибутен), производные фосфоновой кислоты (фосфомицин), комбинированные сульфаниламиды курсом лечения 7 дней с последующим повторным бактериологическим контролем.

Для уменьшения болевого синдрома используется дротаверин, папаверина. В дополнение к основному лечению при цистите у детей назначается фитотерапия (настои ромашки, подорожника, зверобоя, хвоща полевого). После стихания воспаления по назначению физиотерапевта проводится электрофорез, СВЧ, магнитотерапия на надлобковую область и др.

Прогноз и профилактика

Острый цистит у детей обычно заканчивается полным выздоровлением. Хронические формы цистита развиваются у детей, имеющих анатомо-функциональные предпосылки для персистирования инфекции.

Профилактике цистита у детей способствует правильная гигиена половых органов, соблюдение режима мочеиспускания, лечение очагов инфекции, проведение дегельментизации, достаточный прием жидкости, коррекция обменных нарушений, исключение переохлаждений. Дети с хроническим циститом должны наблюдаться у детского уролога, периодически сдавать контрольные анализы мочи.

Источник